Історія фізичного факультету

З книги:

Довідково-біографічне видання

Київський національний університет
імені Тараса Шевченка
НЕЗАБУТНІ ПОСТАТІ

Автори-упорядники
Олена Матвійчик
Неоніла Струк

Видавництво “Світ успіху”

Київ, 2005. с.308-312.

Щоб уявити складнощі, які підстерігали організаторів вищої освіти на теренах Російської імперії, згадаємо, що за життя Михайла Ломоносова університет при Академії наук Росії двічі закривали через відсутність студентів, а в 1765 р. на юридичному факультеті Московського університету навчав єдиного студента єдиний професор…
Першим, хто викладав фізику в Київському університеті (1834) був магістр філософії Віленського університету І.Н.Абламович (1787-1848). У 1839 р. кафедру фізики очолив магістр богослов’я, професор фізики й математики В.П.Чехович (1804-1862). Наступниками були Е.І.Кнорр (до 1858) з Казані та М.І.Тализін (до 1865). Е.І.Кнорр відновив фізичний кабінет, організував метрологічну лабораторію. М.І.Тализін – учень славнозвісного Е.X.Ленца, після захисту магістерської дисертації про припливи (йому тоді ледь виповнилось 21 рік) був переведений до Київського університету (1838). Коло його інтересів – фізична географія.
Нова ера у розвитку фізики почалася в 1865 р. з прибуттям до Києва М. П. Авенаріуса (1835-1895) та учня О.Г.Столєтова – М.М.Шиллера (1848-1895). Магістр Авенаріус два роки практикувався у Магнуса в Берліні (вивчав термоелектрику) та у Кірхгофа в Гейдельберзі. У Київському університеті захистив докторську дисертацію. М.П.Авенаріус організував київську школу фізиків-експериментаторів і був її керівником. Створив першу в Україні лабораторію експериментальної фізики. Четверту частину даних щодо критичних температур у «Фізичних таблицях» Ландольта – Берштейна (1894) одержано в лабораторії М.П.Авенаріуса.
У 1890 р. на зміну М.П.Авенаріусу прийшов фізик-теоретик Микола Шиллер. Він закінчив Московський університет, три роки працював у берлінській лабораторії Гельмгольца. За 1876-1903 рр. М.М.Шиллер опублікував 60 праць. Він є фундатором фізико-математичного товариства, в якому за 14 років прочитав 92 доповіді. Прискіпливе ставлення до студентів спричинилося до того, що М.М.Шиллер змушений був залишити роботу в Києві (1903). Після цього фізичне відділення університету розділилося на музей фізичних приладів (під орудою професора Г.Г.Де-Метца) та лабораторію під керівництвом професора Й.Й.Косоногова – свого ж таки випускника (з 1922 р. – академіка ВУАН). Й.Й.Косоногов завідував також метеорологічною обсерваторією та кабінетом фізичної географії. Він укомплектував лабораторію потужними на той час акумуляторами, дослідив явище утворення колоїдального розчину при електролізі. Це явище широко використовується і нині.
У 1914 р. у студентському практикумі виконувалося 50 лабораторних робіт. Цим лабораторія не поступалася перед подібними установами західних зразків. Був виготовлений проект корпусу фізичного інституту. В 1914 р. університетським фізикам довелося зайнятись військовою оптикою, рентгенотехнікою та радіолампами, їхні здобутки було використано при утворенні Київського рентгенівського інституту. Випускник факультету В.П.Лінник став завідувачем відділу в Ленінградському оптичному інституті.

У 1921 р. в Києві відбувся другий з’їзд російської асоціації фізиків. На з’їзді оголосила про себе Київська фізична дослідна лабораторія, заснована в 1921 р., що згодом переросла в науково-дослідну кафедру фізики, а далі – у науково-дослідний інститут фізики, що пізніше перетворився в Інститут фізики НАНУ. Коли в 1921 р. в Україні почали утворювати інститути народної освіти (ІНО), фізиці відводилось 500 годин на рік, для порівняння: нині в університеті фізику читають понад 3000 годин на рік). Після смерті Й.Й.Косоногова (1922) лабораторія та кабінет були об’єднані на чолі з професором Г.Г.Де-Метцом. Теоретичну фізику викладав Л.Й.Кордиш. Він розробив квантову теорію рентгенівського білого спектра, теорію електропровідності та надпровідності. У 1923 р. було створено науково-дослідну кафедру фізики на чолі з професором О.Г.Гольдманом. На ній велися дослідження з рентгенооптики, фізики іонних та електронних явищ. Аспірантами були випускники ІНО: Л.Я.Штрум, С.Д.Герцрікен, Н.Д.Моргуліс, В.І.Ляшенко. У 1930 р. закінчив фізико-математичний факультет А.П.Александров, президент АН СРСР, тричі Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської премії та Державних премій СРСР. На зламі 30-х рр. значно розвинулась експериментально-дослідна робота. Вчені О.Г.Гольдман, М.П.Лукасевич і В.К.Берноцький дослідили купоросні випрямлячі та фотоелементи, проводилися роботи з рентгенівськими променями. С.Д.Герцрікен розробив, крім того, спеціальне скло для віконець рентгенівських трубок, розпочав всесвітньо-відомі роботи з вивчення дифузії. В.І.Ляшенко винайшов новий тип випрямляча.
Авторитет наших учених у галузі фізики твердого тіла було засвідчено на двох Всесоюзних наукових конференціях з напівпровідників, що відбулися в Києві у 1932 та 1935 роках. У 1939 р. було створено кафедру оптики.
Фізичний факультет було утворено у лютому – березні 1940 р. У липні 1941 р. фізичний і математичний факультети знову об’єднали. Декілька місяців його очолювала Л.С.Лиходід. Під час фашистської окупації вона зберегла в своїй квартирі кілька оптичних приладів, серед яких – інтерферометр Корню (він і донині в робочому стані). Більшість співробітників факультету пішли на фронт: О.3.Голик, О.3.Жмудський, М.В.Пасічник, І.І.Конділенко, М.П.Лисиця, М.У.Білий, П.П.Кузьменко, М.Є.Гуртовий, Ю.І.Карханін, І.А.Дерюгін, Л.Ф.Островський, С.А.Васильцов, В.О.Васильченко. Наклали головою на війні М.П.Лукасевич, О.Т.Нагорський, М.П.Бернадінер.
Історія фізики в Київському університеті – це історія будівництва та руйнувань лабораторій, нищення й народження наукових шкіл, об’єднання і роз’єднання факультетів, реконструкцій…
1954 р. від фізичного факультету відокремився радіофізичний. Викладачам і студентам не дозволялося тоді вживати слово «радіофізичний». В університетській газеті писали про «факультет, де деканом товариш Ю.Карханін», – отже, панував іще один ворог (окрім війн і перебудов) фізики – засекреченість.

Кафедра експериментальної фізики – одна з найстаріших в університеті. Тут і працювали такі видатні вчені, як професори М.П.Авенаріус, Й.Й.Косоногов, Г.Г.Де-Метц, В.Є.Лашкарьов, О.М.Файдиш, І.І.Конділенко, М.У.Білий, І.С.Горбань.
На кафедрі вивчають колективні явища в електронно-діркових системах напівпровідникових кристалів, особливості взаємодії світла з гіротропними структурами (О.В.Слободянюк), електронні та фотонні процеси в рідких кристалах, фотоніку полімерів та макромолекул (В.М.Ящук), явища у фоторефрактивних та лазерних кристалах.
Великий внесок у розвиток підрозділу експериментальної фізики та всього факультету зробив академік Іван Степанович Горбань, який очолював кафедру з 1972 р. по 1998 р. Під його керівництвом започатковано спеціалізацію «Фотоніка». Він відкрив існування в елек-тронно-дірковій системі низькосиметричних кристалів принципово нові енергетичні стани, зумовлені квазімолекулярною, чи квантовою, електронно-дірковою рідиною.
Результати наукових досліджень кафедри широко відомі та визнані в Україні (одержали дві Державні премії України: І.С.Горбань (1988), В.О.Губанов (1993) та А.П.Крохмаль (1993)).
З 1998 р. кафедру очолював професор О. В. Слободянюк, а з 2004 р. – професор В.М.Ящук.

Кафедру фізики металів створено в 1931 р. на чолі з професором С.Д.Герцрікеном, який уславився дослідженнями в галузі дифузії. Далі ця тематика розроблялася під керівництвом заслуженого діяча науки України професора П.П.Кузьменка. Було відкрито явища електронного вітру (за участю Є.Й.Харькова та Л.Ф.Островського) та діркового вітру (за участю Г.П.Гриневич). Доведено відсутність абсолютного електропереносу у металевих розплавах (В.І.Лозовий і Є.Й.Харьков). За роботи з електропереносу та фізики розплавів лауреатами Державної премії у 1984 р. стали П.П.Кузьменко, Є.Й.Харьков, В.І.Лисов і В.Є.Федоров.
У 1955-1957 рр. на кафедрі розпочалися дослідження дислокацій (С.Д.Герцрікен, М.М.Новиков). Було відкрито фотомеханічний ефект (П.П.Кузьменко, М.М.Новиков, М.Я.Горидько). У 60-х рр. XX ст. розпочато дослідження динаміки дислокації кристала (В.А.Макара, М.М.Новиков, Л.П.Стебленко). Розпочато дослідження кремнію (за участю О.В.Руденка, Л.П.Стебленка, Г.В.Весни). Ця розробка завершилася важливими для виробництва інтегральних схем досягненнями, відзначеними Державною премією України (М.М.Новиков і В.А.Макара) 1987 р.
З 1988 р. кафедру очолює член-кореспондент НАНУ, професор В.А.Макара.
У 1962-1964 рр. створено перші наношаруваті матеріали (В.С.Копань, О.В.Лисенко). Співробітники підрозділу одержали близько 100 авторських свідоцтв на винаходи та патенти.
Магнітні дослідження ведуться з 1965 р. (П.О.Супруненко, П.П.Кузьменко). Вагомі здобутки отримано при дослідженні аморфних матеріалів (М.І.Захаренко, О.І.Наконечна).

З вересня 1945 р. на факультеті працював академік АН УРСР О.І.Лейпунський. Учений заснував кафедру ядерної фізики та визначив її науковий напрям – фізика швидких нейтронів. Його справу продовжив академік М.В.Пасічник. При ньому почалося будівництво проблемної лабораторії ядерної фізики. Професор В.І.Стрижак закінчив спорудження лабораторії та нових корпусів фізичного факультету. Він був деканом з 1970р. по 1977р.
На кафедрі створено спектрометр швидких нейтронів на базі імпульсного генератора нейтронів. Це один із кращих спектрометрів у світі. Він працює на рівні спектрометрів США (м. Окрідж) та Японії (університет Осака).
Створено також комплекс експериментального обладнання, що не має аналогів в Україні. Згодом цей досвід було використано при розробці схожого устаткування у фізичному інституті ЦЕФІ САН у м. Братиславі (Словаччина) та в лабораторії нейтронної фізики ABATOMENERGI у м.Студсвік (Швеція).
За розробку та створення апаратурних комплексів і застосування їх у ядерній фізиці, енергетиці й інших галузях науки та техніки у 2000 р. Державною премією України в галузі науки і техніки були нагороджені Г.І.Применко, Г.О.Прокопець, Б.Ю.Лещенко, В.К.Майданюк, В.А.Шевченко, І.М.Каденко. Раніше лауреатами Державної премії УРСР стали В.І.Стрижак і Г.І.Применко.
Завідувачами кафедри були: О.І.Лейпунський, М.В.Пасічник, В.І.Стрижак, Г.О.Прокопець, Г.І.Применко.

Кафедру оптики засновано у 1939 р. учнем С.І.Вавилова О.А.Шишловським, який упродовж 36 років був її завідувачем. Уперше в Україні вчений запровадив у наукову практику різноманітні оптичні методи діагностики речовини, такі як люмінесценція, комбінаційне розсіяння світла, а за участі доцента О.М.Борбата став фундатором у галузі застосування спектрального аналізу у заводських лабораторіях країни.
З 1975 р. на кафедрі оптики під керівництвом члена-кореспондента НАНУ М.У.Білого (він упродовж п’яти років був деканом фізичного факультету та впродовж п’ятнадцяти – ректором університету) відбувалася підготовка фахівців зі спеціалізації «оптика твердого тіла» та спеціальності «оптика і спектроскопія». У 1993—1999 рр. кафедру очолював професор І. А. Шайкевич.
У наш час готують спеціалістів із спеціальності «лазерна та оптоелектронна техніка» та спеціалізації «оптика твердого тіла». Філію кафедри створено в Інституті фізики напівпровідників НАН України. У 1988 р. професор Л.В.Поперенко (нинішній завідувач кафедри оптики) та професор І.А.Шайкевич стали лауреатами премії НАНУ ім. М.П.Барабашова.
Від часу заснування кафедра підготувала понад 1200 спеціалістів-оптиків, серед яких – два академіки та чотири члени-кореспонденти НАН України, понад 30 докторів наук, понад 120 кандидатів наук, два лауреати Державної премії СРСР, шість лауреатів Державної премії України та два лауреати премії НАН України ім. М.П.Барабашова.
Випускниками кафедри були академіки НАНУ М.П.Лисиця, І.С.Горбань, члени-кореспонденти НАНУ І.І.Конділенко, М.У.Білий, М.С.Соскін, М.Я.Валах і Російської АН В.Б.Тимофєєв. На кафедрі оптики відкрито нове явище істотної перебудови комплексу іонів важких металів у розчинах (М.У.Білий, Б.А.Охріменко), з’ясовано механізм характеру дисперсійних залежностей діелектричної проникності аморфних металевих сплавів, який не пояснюється теорією Друди (Л.В.Поперенко, І.А.Шайкевич). Розроблено моделі центрів випромінювання в кристалах складних оксидних діелектриків (С.Г.Неділько).

Кафедру загальної фізики було створено у 1944 р., насамперед для викладання фізики на природничих факультетах. Завідували нею: доцент Л.С.Лиходід (1944-1946), професори О.3.Жмудський (1946-1982), І.Я.Кучеров (1982-1989), В.М.Перга (1989-1994), І.В.Островський (1994-2003).
Наукові розробки торкаються нового високодисперсійного методу рентгеноструктурного та рентгено-спектрального аналізу (О.3.Жмудський, В.І.Шияновський), створення високоточних приладів для дослідження внутрішнього тертя (П.О.Максимюк, А.П.Онанко), теорії невпорядкованих систем та нових вуглецевих композиційних матеріалів (Є.Й.Харьков, В.І.Лисов, Л.Ю.Мацуй). Розробляється цікавий напрям з акустоелектронної взаємодії та акустичної емісії в обмежених середовищах (І.Я.Кучеров, В.М.Перга), нове явище — акустолюмінесценція кристалів (І.В.Островський) і новий напрям з фізичної акустооптики (І.В.Островський, О.О.Коротченков).
На кафедрі захищено 10 докторських дисертацій і понад 40 кандидатських.

Кафедру молекулярної фізики засновано в 1952 р. її організатором і першим завідувачем був заслужений діяч науки і техніки, професор О.3.Голик (ректор університету в 1951-1955 рр.). Від 1978 р. до 1990 р. кафедру очолював професор Ю.І.Шиманський. Нині цей підрозділ і фізичний факультет очолює заслужений діяч науки і техніки, член-кореспондент НАНУ, професор Л.А.Булавін.
З перших днів існування перед кафедрою постали завдання підготовки кадрів зі спеціальності «Молекулярна фізика » та розробка однієї з актуальних проблем експериментальної фізики — фізики рідкого стану речовини. До 1996 р. кафедра готувала спеціалістів з молекулярної фізики. В 1996 р. створено ще одну спеціалізацію «Медична фізика».
Під керівництвом професора О.3.Голика вперше на факультеті почали виконувати великий обсяг бюджетних і госпдоговірних робіт.
Різними методами досліджувалися проблеми фізики рідкого стану – рентгенологічним, розсіянням світла тощо.
Чималий інтерес у фахівців викликають спільні розробки вчених факультету з колегами інших установ і закладів, таких як Інститут ядерних досліджень (м.Дубна), Інститут хімії високомолекулярних сполук, Інститут колоїдної хімії та хімії води НАН України.
Співробітники кафедри зробили вагомий внесок у розвиток фізики полімерів. Досліджується широкий клас полімерних систем (включаючи біополімери). Кафедра прагне до об’єднання діяльності спеціалістів із молекулярної фізики у різних установах України та за її межами, виступаючи як організатор досліджень.
У 1973 р. тут засновано науковий збірник «Фізика рідкого стану» (перший відповідальний редактор – О.3.Голик).
На кафедрі створювалися спільні науково-дослідні лабораторії:
— аеродисперсних систем (з 1958 р., спільно з хімічним факультетом університету);
— молекулярної акустики (з 1995 р., спільно з кафедрою фізики Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка);
— медичної фізики та біоколоїдних систем (з 1997 р. спільно з Інститутом колоїдної хімії та хімії води НАНУ).
У 1960-х – 1980-х рр. було організовано та проведено десять всесоюзних наукових нарад з питань фізики рідин; кафедра виступала співорганізатором міжнародних конференцій з питань фізики конденсованого стану та статистичної фізики (спільно з ІФКС НАНУ та ЛНУ ім. І.Франка, м.Львів та ОНУ ім. І.Мечникова, м. Одеса).
У 2001 р. та 2003 р. кафедра організувала та провела міжнародні конференції з сучасних проблем фізики рідинного стану.
Свого часу випускниками кафедри були академіки НАНУ О.О.Кришталь і два члени-кореспонденти Національної академії наук України – О.В.Чалий і Л.А.Булавін.

На кафедрі теоретичної фізики розвиток наукових досліджень пов’язаний з іменами відомих фізиків: С.І.Пекаря, О.С.Давидова, А.А.Смирнова, К.Б.Толпиго, А.М.Федорченка та ін. С.І.Пекарем закладалися основи теорії поляронів і розроблялися квантова теорія локальних електронних центрів у кристалах, теорія домішкового поглинання світла та люмінесценції у кристалах.
О.С.Давидов розвивав квантову теорію екситонів розщеплення молекулярних термів, яке згодом дістало назву «давидовського розщеплення». Під керівництвом С.І.Пекаря було створено теорію додаткових світлових хвиль у галузі екситонного поглинання. К.Б.Толпиго з учнями розвинув теорію коливань кристалічних ґраток із урахуванням деформації іонів.
У 1960-х – 1970-х рр. професор А.М.Федорченко випробував теорію нестійкості систем із розподіленими параметрами, з якої виводяться принципи генерації та підсилення надвисокочастотних коливань у плазмі твердих тіл. Кожному студентові-фізику відомі підручники А.М.Федорченка з теоретичної фізики.
Значний внесок у розвиток теорії зробили професори М.Я.Коцаренко, Г.М.Бурлака, Г.Є.Чайка, Г.Л.Фалько та доцент М.В.Макарець. Професор В.Й.Сугаков разом із учнями та співробітниками кафедри (доценти Е.М.Верлан, В.О.Андреєв, В.М.Хотяїнцев) провели широкі дослідження оптичних властивостей неідеальних кристалів.

Про астрономічну науку в університеті велася мова з 1834 р., а через п’ять років було створено кафедру астрономії. Впродовж 1941 р. її очолював професор С.К.Всехсвятський.
Вивчення сонячної корони підтвердило концепцію її динамічності, теорію якої було створено у 1954-1955 рр. (Є.О.Пономарьов, С.К.Всехсвятський). Потік плазми було названо сонячним вітром.
Дослідження комет і планет-гігантів дали можливість С.К.Всехсвятському зробити висновок про дезінтеграцію (молодість) короткоперіодичних комет, обґрунтувати принцип щодо крижаної природи ядер комет і висунути космогонічну ідею про утворення комет за рахунок вулканічних процесів на супутниках найбільших планет. Відкриття американськими космічними апаратами кілець Юпітера та Нептуна і вулканів на супутникові Юпітера – Іо стало блискучим підтвердженням ідеї та передбачень С.К.Всехсвятського.
Колектив кафедри понад 30 років бере участь у дослідженнях навколоземного космосу, успішно здійснюються міжнародні космічні проекти. Відповідно до Національної програми космічних досліджень розробляються проекти «Варіант» та «Попередження» (М.І.Дзюбенко, В.М.Івченко, Г.П.Міліневський, О.П.Верхоглядова). Співробітники кафедри доклали чимало зусиль до становлення досліджень на українській антарктичній станції «Академік Вернадський».

Кафедру квантової теорії поля створено в 1965 р. академіком М.М.Боголюбовим та О.Г.Ситенком.
Колектив підтримує широкі зв’язки з науково-дослідними інститутами та вищими навчальними закладами – Інститутом теоретичної фізики, Інститутом ядерних досліджень, Інститутом фізики, Харківським університетом, а також з Інститутом ядерної фізики в м.Ташкенті, Об’єднаним інститутом ядерних досліджень у м.Дубна, Московським державним університетом, Харківським фізико-технічним інститутом, Тбіліським інститутом фізики, Фізичним інститутом у Гатчині, університетом у м.Дебрецені (Угорщина).
Кафедра підготувала фахівців вищої кваліфікації з Угорщини, Єгипту, Алжиру, Сирії, КНДР, В’єтнаму, Індії, з країн СНД.
Університетські фізики виступали з доповідями та лекціями у США, Канаді, Великій Британії, Франції, Німеччині, Бельгії, Швеції, Ефіопії, Австралії.
Викладачі кафедри створили посібники: О.Г.Ситенко, «Теорія розсіяння», «Теорія ядерних реакцій»; О.Г.Ситенко, В.К.Тартаковський, «Теорія ядра»; О.І.Ахієзер, О.Г.Ситенко, В.К.Тартаковський, «Електродинаміка ядер»; О.Г.Ситенко, В.М.Мальнєв, «Основи теорії плазми» тощо. Частину з них опубліковано англійською та іншими мовами. Як підсумок можна зазначити, що на кафедрі:
– розвинено теорію дифракційного розщеплення дейтронів у полі атомних ядер і встановлено закон поведінки перерізу цього процесу залежно від величини розмиття ядерної межі, відомий як закон Ситенка-Тартаковського;
– встановлено зв’язок дифракційної теорії з високоенергетичним наближенням на основі мікроскопічного підходу (О.Г.Ситенко, І.С.Доценко);
– закладено основи релятивістської теорії надплинності систем з двома типами конденсатів (П.І.Фомін, С.Й.Вільчинський).
У різний час кафедру очолювали: О.Г.Ситенко (1965-1970 рр.), В.К.Тартаковський (1970-1987 рр.), І.С.Доценко (1987-2003 рр.). З 2003 р. кафедру очолює доцент С.Й.Вільчинський.

Наймолодшою (1988 рік заснування) стала кафедра фізики функціональних матеріалів. Тут працюють провідні вчені: В.П.Кухар, В.Ю.Сторіжко, В.В.Скороход, А.П.Шпак, А.Ю.Романенко. Студенти спеціалізуються в радіаційному матеріалознавстві, космічному матеріалознавстві та фізиці радіаційної медицини. На кафедрі розроблено принципово нові підходи у підвищенні радіаційної стійкості реакторних матеріалів.
Колектив має широкі міжнародні зв’язки. Так, спільно з Окріджською національною лабораторією (США) виконувались дві науково-дослідні роботи з грантами фонду СШЖ Розробки наших учених використовувались у перетворювачах ядерної енергії на космічних кораблях, а вони ввійшли до космічної програми «МАРС». За дослідження високоенергетичних квазічастинок у кристалах із дефектами у 2002 р. Державною премією України відзначено С.П.Репецького та М.П.Куліша.
У наші дні підрозділ очолює професор М.П.Куліш.

Фізичний факультет щорічно поповнює контингент фізиків на 120-130 спеціалістів. Чи всі вони залишаються в Україні? На жаль, ні. Певна кількість енергійних випускників виїжджає за кордон. Вони працюють у всесвітньовідомих установах міст Дубни, Новосибірська, Пущино, Чорноголовки, Лос-Аламоса, Окріджа, Юліха, Гренобля та ін. Попрацювавши в університетах Росії, США, Великої Британії, Німеччини, Італії, Іспанії, Португалії, Швеції, Туреччини, чи повернуться вони, збагачені знаннями й досвідом, в Україну? Згадаймо, як траплялося в минулому. М.В.Ломоносов приїхав з Німеччини з молодою Лізхен. Євген Патон повернувся з Франції із дружиною Наталі, яка подарувала світові Бориса Патона. А.Ф.Йоффе, вивчившись у лабораторії Вільгельма Рентгена, організував у Ленінграді наукову школу, де вдосконалювались А.П.Александров, А.І.Аліханов, А.І.Аліханян, Л.А.Арцимович, Я.І.Френкель, Л.Д.Ландау, О.П.Вальтер, Ю.Б.Харитон, О.І.Лейпунський, М.М.Семенов, Г.В.Курдюмов, І.В.Курчатов, В.Є.Лашкарьов, К.Д.Синельников, П.Л.Капиця, Б.Г.Лазарєв. Петро Капиця, попрацювавши у Великій Британії 14 років, організував у Москві Інститут фізичних проблем і створив свою школу. Тим часом Резерфорд не повернувся до Нової Зеландії, Марія Склодовська – до Польщі, Ігор Сікорський і Георгій Харпак – в Україну. Іван Пулюй подарував Вільгельмові Рентгену х-трубку, і через вісім років німець одержав Нобелівську премію. До розвитку фізики у США чимало доклав свого Георгій Гамов із Одеси. Вже замолоду він розробив теорію альфа-розпаду, висунув гіпотезу «гарячого Всесвіту», перший зробив розрахунок генетичного коду, захоплювався космологією та астрофізикою… А хто не знає, що траєкторію польоту на Місяць вчені США обчислили за Юрієм Кондратюком (Шаргеєм)?
Отже, історія вчить, що хтось повертається на Батьківщину тілесно, а хтось — лише в імені та славі…