Незабутні постаті

Остапович Ігор Станіславович

14.04.2012

(11.01.1908 – 2.01.1976)
Ігор Станіславович Остапович, видатний український дослідник метеорної речовини у Сонячній системі, народився 11 січня 1908 р. в сім’ї викладача фізики і математики учительської семінарії в м. Волчанськ Харківської губернії.

Мати, Єлизавета Павлівна, мала диплом домашньої вчительки. По лінії батька, Станіслава Вікторовича, Астаповичі були вихідцями з Польщі і мали родинне коріння серед графів Тишкевичів.
Дитинство І.С. Астаповича пройшло в Новгород-Сіверському Чернігівської губернії, де його батько був інспектором народних училищ (після 1917 р. – інструктором народної освіти). Після закінчення профтехнічної школи в Миколаєві у 1926 р. отримав диплом помічника машиніста і вступив до фізико-математичного факультету Московського університету по спеціальності астрономія, якою зацікавився з 15 років. У зв’язку з переїздом сім’ї в Ленінград, у 1928 р. перевівся в Ленінградський університет, який закінчив у 1930 р. В Москві і в Ленінграді І.С. Астапович слухав лекції С.Н. Блажко, С.А. Казакова, А.А. Михайлова, Г.А. Тихова, С.К. Костинського, П.М. Горшкова. Молодий І.С. Астапович формувався в оточені таких видатних вчених як В.І. Вернадський, А.Є. Ферсман, С.І. Вавілов, П.Н. Червінський, П.Л. Драверт. Все це забезпечило йому широту поглядів у наукових дослідженнях. З особливою повагою і теплотою Ігор Станіславович згадував В.І. Вернадського, якого вважав своїм учителем.
Основні наукові інтереси І.С. Астаповича лежали у вивченні метеорів і астрономічних обставин падіння метеоритів, в тому числі Тунгуського. Ще в шкільні роки він розпочав активно спостерігати “падаючі зірки” і вже в 1923 р. з’явилися його перші публікації, присвячені дослідженню метеорів. У 1928-1932 рр. І.С. Астапович працював в Інституті прикладної геофізики і брав участь в численних геофізичних та астрономічних експедиціях до східного Сибіру. В 1933 р. став засновником і першим директором Таджицької астрономічної обсерваторії (м. Душанбе), яка з 1941 р. стала називатись Сталінабадською астрономічною обсерваторією Таджицького філіалу АН СРСР, а з 1958 р. – Інститутом астрофізики АН Таджикистану.
Тяжка хвороба – тропічна малярія – змусила І.С. Астаповича переїхати до Москви. У 1934-1941 рр. він працював на посаді старшого наукового співробітника в Державному астрономічному інституті ім. Штернберга. У 1935 р. йому було присвоєно вчений ступінь кандидата фізико-математичних наук без захисту дисертації. В тому ж році він був обраний членом Комісії № 22 по метеорам Міжнародного астрономічного союзу, а разом з професором С.В. Орловим організував при Астрономічній Раді АН СРСР Комісію з комет, метеорів та астероїдів, в якій активно працював до кінця свого життя. З 1937 р. був доцентом на кафедрі Кометної астрономії Московського університету.
І.С. Астапович був першим, хто створив курс лекцій з метеорної астрономії, прочитаних у Московському, Саратовському, Ашхабадському, Одеському та Київському університетах, починаючи з 1937 р. На початку Великої Вітчизняної війни І.С. Астапович пішов добровольцем до Народного Ополчення і був рядовим окремого артдивізіону ПТО 8-ї Червонопреснєнської дивізії 32 армії. Після демобілізації був направлений в Ашхабад (куди був тимчасово евакуйований Московський університет) для організації викладання астрономії. Після реевакуації в 1942 р. І.С. Астапович прийняв пропозицію ЦК ВКП(б) залишитись тимчасово в Ашхабаді для допомоги національним кадрам. В 1942 р. він став професором Ашхабадського педінституту, з 1950 р. викладав в Ашхабадському університеті. Разом з цим з 1944 р. почав роботу в Туркменському філіалі АН СРСР, став старшим науковим співробітником фізико-технічного інституту. У 1946 р. створив при цьому інституті Астрофізичну лабораторію (ААЛ) і був її незмінним завідувачем протягом багатьох років. Доля розпорядилась так, що І.С. Астапович “затримався” в Ашхабаді на 17 років. І це були найрезультативніший період його наукової діяльності.
У 1959 р. І.С. Астапович переїздить на Україну, де проводить останні 17 років свого життя. У 1959-1961 рр. викладав в Одеському університеті і продовжував вести телескопічні спостереження метеорів. В 1961 р. переїхав до Києва. На кафедрі астрономії Київського університету, завідувачем якої був професор С.К. Всехсвятський, викладав курси загальної, теоретичної, зоряної, метеорної астрономії, внутрішньої будови Землі, фізики верхньої атмосфери, історії астрономії та ін. У 1962 р. в Казанському університеті успішно захистив докторську дисертацію, подавши до захисту свою монографію “Метеорные явления в атмосфере Земли” об’ємом 40 друкарських аркушів з бібліографією в 1004 найменувань. Часто цю книгу називали “метеорним Альмагестом”. Багатолітні ашхабадські нічні спостереження і одночасно велике педагогічне навантаження не могли не вплинути на фізичний стан І.С. Астаповича. Його здоров’я швидко погіршувалось. В 1973 р. він вже був тяжко хворий, а 2 січня 1976 р. І.С. Астаповича не стало.
Науковий стаж І.С. Астаповича складає 50 років, а педагогічний – 45, ним опубліковано 10 книг і більше 400 статей. Перший суто науковий аналіз матеріалів “Тунгуського явища” був виконаний І.С. Астаповичем в 1933 р. з визначенням моменту вибуху і розрахунком енергії вибуху (1020-1021 ерг). Ним же, ще до Уїппла, була запропонована гіпотеза про кометну природу Тунгуського явища. Велику увагу І.С. Астапович приділяв дослідженню метеоритних кратерів і їх ролі у формуванні поверхонь планет. Провів ревізію величезного спостережного матеріалу по метеорним радіантам XIX століття і опублікував у 1965 р. “Основной каталог метеорных радиантов XIX века”. Організував переспостереження активно діючих метеорних радіантів і сам за 1200 годин спостережень зареєстрував 17 000 метеорів. Загалом архів І.С. Астаповича із більше ніж 40 000 метеорів є неперевершеним. Ряд його праць стосується історії досліджень метеорів у Росії, Західній Європі і Китаї. І.Т. Зоткін згадує, що його вражало вміння І.С. Астаповича перекладати з усіх європейських мов, включаючи датську, португальську, італійську, сербо-хорватську. Тому не дивно, що він був чудовим бібліографом. Бібліографія, яку він приводить в своїх роботах, завжди була вичерпною і мала велику самостійну цінність.
Живучи в Ашхабаді, І.С. Астапович не залишив поза увагою історію землетрусів в сейсмічній зоні Південної Туркменії. За слідами руйнувань давніх міст і окремих будівель він зміг побачити періодичність катастрофічних землетрусів з періодом у 1000 років і прийшов до висновку, що “землетрус в Ашхабаді має от-от статись”. І.С. Астапович написав про це статтю для одного з місцевих журналів, але редактор сказав йому, що не може розмістити його прогноз, так як “ашхабадці сядуть на чемодани”. На що І.С. Астапович відповів: “Я як вчений зобов’язаний викласти свої висновки, а Ви як редактор робіть те, що вважаєте за потрібне”. В результаті землетрусу в ніч з 5 на 6 жовтня 1948 року редактор загинув, а в залишках редакції віднайшли рукопис І.С. Астаповича, де червоним олівцем редактора були викреслені фрази про передбачення землетрусу.
Він підготував 17 кандидатів наук. Вів активну лекційну пропаганду природничих знань серед населення і прочитав більше 1000 публічних лекцій. Нагороджений орденами “Знак Почёта” і “Трудового Красного Знамени”, медаллю “За доблестный труд”. Міжнародний астрономічний Союз на честь Ігоря Станіславовича Астаповича присвоїв ім’я “Астапович” малій планеті № 2408. В День 100-річчя з дня народження І.С. Астаповича 11 січня 2008 р. вона знаходилася на одній лінії з Сонцем і планетами Юпітером, Марсом і Землею, тобто в цей день відбувся своєрідний парад великих планет разом із малою планетою “Астапович”.
О.К. Терентьєва, К.І. Чурюмов

Оставить комментарий:

Имя:
Email:
Сайт:
Комментарий:

(Spamcheck Enabled)