(11.09.1907 – 10.12.1984)
Народився 11 вересня 1907 року в Горлівці в сім’ї залізничних службовців. Його дитинство та юність минули в Таганрозі. 1931 року він закінчив екстерном фізико-математичне відділення Північно-Кавказького індустріального інституту в Ростові-на-Дону і отримав місце викладача фізики і математики в одній із шкіл Таганрога, що стало початком його педагогічної діяльності.

У 1933-1936 рр. Олександр Федорович навчався в аспірантурі при Державному природничо-науковому інституті ім. П.Ф. Лесгафта в Ленінграді під керівництвом члена-кореспондента АН СРСР Г.А. Тихова, який підтримав бажання учня присвятити себе проблемам загальної теорії відносності. Кандидатська дисертація О.Ф. Богородского була присвячена дослідженню розповсюдження світла у гравітаційному полі. У 1936 р. після захисту дисертації Олександр Федорович став співробітником інституту і взяв участь в експедиції зі спостережень повного сонячного затемнення. В 1938-1941 рр. він, як докторант Пулковської обсерваторії, працював над дисертацією “Астрономічні наслідки теорії відносності”. На жаль, початок війни та евакуація до Татарстану перешкодили захисту дисертації.
У серпні 1944 р. Олександр Федорович приїздить до Києва і стає співробітником Астрономічної обсерваторії Київського університету. З цього часу все його подальше життя пов’язане з Києвом, Київським університетом, університетською астрономічною обсерваторією.
Наукова спадщина вченого налічує біля 100 статей та 2 монографії і головним чином пов’язана із загальною теорією відносності та її астрономічними застосуваннями. Саме в цій галузі вчений отримав найбільш суттєві та вагомі результати. Він дав оригінальний, простий за формою та найбільш повний розв’язок релятивістської задачі Кеплера, на підставі якого розробив вичерпну класифікацію орбіт пробних часток та світла у гравітаційному полі Шварцшильда. О.Ф. Богородський також обґрунтував неоднозначність рівнянь поля Ейнштейна, виконав піонерські дослідження з коваріантного інтегрування тензорних рівнянь, розробив простий метод інтегрування рівнянь Ейнштейна для системи точкових мас; дав всебічний аналіз таких питань, як парадокс Зеєлігера, роль принципу еквівалентності як головної фізичної передумови загальної теорії відносності, проблема привілейованих систем відліку та обґрунтування системи Коперніка. Ще 1959 р. він одним з перших розглянув релятивістські ефекти в русі штучних супутників Землі.
Крім проблем загальної теорії відносності вчений займався різноманітними питаннями фізики Сонця і планетарних туманностей. Варто згадати формулу Богородського-Хінкулової для розподілу електронної концентрації в сонячній короні. Йому належить також цикл робіт з історії розвитку астрономії в Київському університеті.
Роботи О.Ф. Богородського в галузі загальної теорії відносності підсумовані в його монографії “Уравнения поля Эйнштейна и их применение в астрономии” (1962), за яку йому був присуджений вчений ступінь доктора фізико-математичних наук. У 1971 р. вийшла друком монографія “Всемирное тяготение”, яка з енциклопедичною повнотою відобразила погляд астронома-професіонала на головні етапи розвитку фізичних основ та математичного апарату теорії гравітації – від закону всесвітнього тяжіння Ньютона до рівнянь гравітаційного поля Ейнштейна.
Говорячи про О.Ф. Богородського, годі обминути його педагогічну діяльність. Олександр Федорович був поза сумнівом блискучим педагогом вищої школи. Спочатку доцент (1945-1963), а потім професор (1963-1973), він читав такі фундаментальні курси як теоретична астрофізика, теоретична астрономія, зоряна астрономія, внутрішня будова зірок, магнітна гідромеханіка, а також факультативно – загальна теорія відносності, космологія та інші. З 1953 по 1972 р. Олександр Федорович займав посаду директора Астрономічної обсерваторії Київського університету. Складні директорські обов’язки він виконував безкоштовно, на громадських засадах, не полишаючи викладацької діяльності на кафедрі астрономії.
Безсумнівно, Олександр Федорович мав природний хист до педагогічної справи і володів рідкісним умінням чітко та ясно викладати найскладніші наукові питання. Його лекції приваблювали слухачів глибиною та яскравістю думки, багатством ерудиції, високим науковим рівнем, витонченою інтелігентністю, зрештою були просто цікавими за змістом і привабливими за формою. Кожна його лекція ставала подією, і рідко хто наважувався пропускати без поважної причини його заняття. Навпаки, побачити на лекції сторонніх відвідувачів було досить звичним явищем. Без перебільшення можна сказати, що О.Ф. Богородський виховав кілька поколінь українських та російських астрономів.
Цілком природно, що й у спілкуванні Олександр Федорович був непересічною особистістю. З першої зустрічі він міг справити враження досить стриманої, навіть суворої людини, а його посмішка, завжди трохи іронічна, могла збити з пантелику будь-кого. Проте це було тільки перше враження. За більш ближчого знайомства від цього хибного враження не лишалося й сліду, а ставало зрозуміло, що маєш справу з дуже доброзичливою, чуйною і водночас трохи соромливою людиною, яка обдарована високими моральними якостями, має енциклопедичну освіту і є чудовим співрозмовником. Якщо Олександр Федорович обговорював наукові питання, він підкорював співрозмовника бездоганною логікою думок, блискучою ерудицією, здатністю схоплювати сутність проблеми в усій її складності. Він не дозволяв собі непродуманих, легковажних зауважень, був гранично коректний у дискусії. Якщо ж розмова торкалась загальних питань, ви бачили людину дуже начитану, знавця історії, шанувальника вітчизняної та зарубіжної класичної літератури. Олександр Федорович був людиною виключної порядності та скромності, байдужим до будь-яких кон’юнктурних міркувань, далеким від марнославства, чутливим до людського горя. Ці високі моральні якості привертали до нього серця людей, не могли не викликати почуття глибокої поваги.
Наукові заслуги О.Ф. Богородського були відзначені обранням його членом Міжнародного астрономічного союзу та Астрономічної Ради АН СРСР. Його ім’я носить планета №3885, відкрита 25 квітня 1979 р. співробітником Кримської астрофізичної обсерваторії М.С. Черних.
С.В. Хміль