Незабутні постаті

Дзюбенко Микола Іванович

23.04.2012

(29.10.1933 – 9.11.2004)
Дзюбенко Микола Іванович народився 29 жовтня голодного 1933 року в селі Трипілля Обухівського району Київської області у родині робітника.

Його батько, Іван Антонович, працював сільським ковалем, слюсарем-складальником на авіаційному заводі, пройшов війну, де отримав тяжке поранення. Мати, Феодосія Федорівна, своє життя присвятила домашньому господарству і вихованню синів Миколи та Валентина.
У 1951 р. Микола Дзюбенко закінчив із золотою медаллю Трипільську середню школу і в тому ж році вступив на фізичний факультет Київського держуніверситету. У 1956 році закінчив навчання в університеті за спеціальністю фізик-астроном, отримавши диплом з відзнакою. В той час для виконання програми Міжнародного геофізичного року було сформовано групу випускників кафедри, у складі якої Микола Дзюбенко поїхав працювати в Арктику. Ставши інженером полярної станції Тіксінського радіометцентру на о. Мостах, обслуговував комплекс патрульних станцій для фотографічних і спектральних спостережень полярних сяйв. Молодий вчений повернувся у Київський університет 1960 року, де почав навчатися в аспірантурі. У 1965 р. захистив кандидатську дисертацію “Исследование морфологии и структуры полярных сияний по наблюдениям в районе бухты Тикси”. Працював на посадах старшого інженера, завідуючого учбовою лабораторією, молодшого наукового співробітника, старшого наукового співробітника кафедри астрономії, займаючись науковою роботою. З 1975 р. Микола Іванович почав поєднувати науку з викладацькою роботою – спочатку старший викладач, з 1978 р. доцент, а з 1991 р. професор кафедри астрономії та фізики космосу. У Вченій раді ІЗМІРАН захистив докторську дисертацію (1991 р.) – “Исследование влияния состояния ионосферы на структуру и динамику полярных сияний”.
Читав спецкурси “Практична астрофізика” та “Загальна астрофізика”, “Фізика геліосфери”, “Сонячно-земні зв’язки”, “Космічний експеримент”. Автор навчальних посібників “Вступ до фізики навколоземного середовища” (1994), “Фізика геліосфери” (2001), підготував посібник з курсу “Космічний експеримент”.
Основні напрямки наукової роботи: фізика геліосфери та сонячно-земні зв’язки, вплив геофізичних факторів на стан верхніх шарів земної атмосфери, природні та штучні полярні сяйва. Учасник численних експедицій Київського університету в райони Крайньої Півночі для дослідження полярних сяйв: 1960-і роки (фотографічні спостереження), 1973–1974 рр. та 1976 р. (ТВ-спостереження); в зону повних сонячних затемнень для дослідження процесів у сонячній короні: Башкирія (1961), острови Кука (1965), Курганська обл. (1968), Мексика (1970), Чукотка (1972), Мавританія (1973), Азербайджан (1976), Сахалін (1981), Чукотка (1990), Бразилія (1991), Румунія (1999). М.І. Дзюбенко був одним з найдосвідченіших спостерігачів сонячних затемнень (учасник 11 експедицій Київського університету), що засвідчується не лише унікальними результатами спостережень, а й численними науковими публікаціями та свідченнями колег.
На початку 1970-х в СРСР розпочалися роботи з активних експериментів у навколоземному космічному просторі, в яких здійснювалася інжекція електронних пучків, штучних барієвих (цезієвих, літієвих та ін.) хмар в іоносфері і магнітосфері Землі. Микола Іванович активно включився в роботу з організації спостережень оптичних ефектів у таких експериментах. Маючи величезний досвід спостережень полярних сяйв і швидкоплинних сонячних затемнень, за короткий час освоївши особливості телевізійних спостережень, М.І. Дзюбенко став одним з ідеологів організації, проведення і обробки результатів спостережень в експериментах “Зірниця-1” (1973) і “Зірниця-2” (1975), “Сполох” (1975), радянсько-французькому експерименті “Аракс” (1974-1975) та інших. Упродовж 1970-х – 1980-х років М.І. Дзюбенко – незмінний учасник експедицій на полігон Капустин Яр, в Архангельську область, виконував також спостереження з борту літака ЯК-40.
Був одним із ініціаторів використання телевізійної техніки для спостережень полярних сяйв. Перші експедиції з телевізійних спостережень полярних сяйв у бухті Тіксі проведені взимку 1973-74 та в 1976 році.
Серед найважливіших наукових досягнень – нові результати відносно тонкої структури та динаміки сонячної корони і полярних сяйв, відкриття відгуку полярних сяйв на зміни стану магнітоспряженої іоносфери та на землетруси. Автор більше 200 наукових публікацій.
М.І. Дзюбенко багато працював з молодими вченими, студентами. Він постійно вдосконалював навчальний процес, був прекрасним лектором. Його лекції були нестандартними, відбиваючи водночас стан сучасної астрономії, фізичного експерименту і особистість лектора. Недарма багато його лекцій були видані посібниками для студентів. Під його керівництвом було захищено велику кількість курсових та дипломних робіт. Він підготував 4-х кандидатів фізико-математичних наук, один із них захистив докторську дисертацію.
Наукова діяльність М.І. Дзюбенка була відзначена міжнародною науковою спільнотою, він був членом Міжнародної астрономічної спілки, нагороджений Дипломом ВДНГ СРСР (1974), медаллю Ради Інтеркосмос АН СРСР (1975), медаллю Національного комітету космічних досліджень Франції (1975), премією Мінвузу УРСР (1981).

Оставить комментарий:

Имя:
Email:
Сайт:
Комментарий:

(Spamcheck Enabled)